Герої не вмирають.

Погребищенська районна рада

Заголовок 1

Любой ваш текст

Заголовок 2

Любой ваш текст

Заголовок 3

Любой ваш текст

Заголовок 4

Любой ваш текст

  • Погребище

    Центр міста Погребище - площа Героїв
  • Прапор

    Маленька часточка держави
    Великою любов'ю пломенить!
                              Г.Кравчук
  • Надросся

    Серед прекрасного Поділля
    Надросся наше простяглось
                                В.Вітюк
  • Рось

    Права притока Дніпра.

Герої не вмирають.

6 грудня 2018 року у День Збройних Сил України в приміщенні Погребищенської районної ради відбулося відкриття меморіального куточка бойової слави загиблим військовослужбовцям, учасникам антитерористичної операції на сході України.

 

Згадати та вшанувати загиблих героїв у цей день  прийшли їхні батьки, голови громад, учасники антитерористичної операції на сході України, представники райвійськкомату, працівники районної ради, райдержадміністрації, громадськість.

Поіменно голова районної ради С.Волинськийу своєму виступі згадав кожного героя, що ціною свого життя захищали Україну:

- Дубов Ігор Леонідович (20.02.1973 – 02.08.2014), уродженець с.Борщагівка. Загинув в районі м.Шахтарськ Донецької області. Указом Президента України від 14 листопада 2014 року №873/2014 «За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу» нагороджений орденом «За мужність ІІІ ступеня» (посмертно);

- Школьний Олег Андрійович (19.04.1990-25.08.2014), народився у с.Старостинці. Загинув у с.КомісарівкаПеревальського району Луганської області;

- Богданов Олег Миколайович (16.07.1984-29.10.2014),проживав  у с.Очеретня. Загинув поблизу с.ГранітнеТельманівського району Донецької області;

- Башняк Роман Васильович (14.04.1972-31.01.2015), народився у.Новофастів.    Загинув під час танкового прориву в м.Дебальцеве у районі заїзду з боку Луганська в смт.Чорнухіно Донецької області. Указом Президента України від 22 вересня 2015 року №553/2015 «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня ( посмертно);

- Грушко Роман Миколайович (18.05.1985-11.02.2015), проживав у селищі Погребище – Перше.Загинув під час бойового завдання у районі м.Дебальцеве  Донецької області.Указом Президента України № 473/2015 від 13 серпня 2015 року " за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі" нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно);

- Левчук Євген Віталійович ( 26.03.1980-26.06.2015), батьки проживають у м.Погребище.  Помер по дорозі в одну з лікарень Харківської області;

- Шелепун Олександр Миколайович (08.03.1971-11.08.2016), уродженець у с.Морозівка.  Загинув унаслідок мінометного обстрілу в районі м.Попасне Луганської області у зоні бойових дій «Рудник» ( СП «Сопка»).

Хвилиною мовчання присутні вшанували пам’ятьзагиблих героїв.

З Днем Збройних Сил України  привітав присутніх військовослужбовців та ветеранів М.Т.Грушко, батько загиблого воїна Романа Грушка. «Завдячуючи нашим дітям і вам, шановні ветерани, військовослужбовцям ЗСУ, солдатам та офіцерам, у країні сіється хліб і діти ходять в школу. Ви відстояли Україну. Наша армія зараз сильна,  і вона не пропустить далі ворога», - сказав він у своєму виступі.

Болем і жалем відгукуються у серцях людей нинішні події.

Раїса Лісова, жителька станції Погребище Перше, зачитала свій авторський вірш, присвячений пам’яті героїв, які полягли на полях неоголошеної війни на сході України.

 

Слава нескореним.

Земля ще війни не загоїла рани,

Ще в снах йдуть в атаки свої ветерани.

Та вже внукам, правнукам випала доля

Загинути мужньо, край хлібного поля.

 

Надвинулось лихо від ближнього брата,

І вже запалали садочок і хата.

І мати у чорнім схилилась над сином,

Бо він її гордість, був в неї єдиним.

 

Батьків і Вітчизну пішов боронити.

Бо совість спокійно не дала би жити,

Коли ворог топче й паплюжить Вкраїну,

Щоб став наш народ перед ним на коліна.

 

І гордо ступив наш солдат в небуття,

Хоч знав, що назад вже нема вороття.

Та в серці не було жалю й каяття

За те, що віддав за народ він життя.

 

Віддав він і ніжне кохання п’янке

Й незнане батьківство, бажане таке,

Щоб знов зацвіли буйним цвітом сади,

Щоб матері більше не знали біди.

 

Щоб діти у щасті росли і любові,

Батьками захищені,дружні, здорові.

А прокляте слово – війна чи АТО -

Ввіки не почув в Україні ніхто.

 

За те, що ми тут, ми живі,

Вклонімося тим, хто в окопах, в рові,

Під шквалом вогню, наче в пеклі стоять.

Вони – наша міць, наша сила і наша

Нескорена рать.